ПАНИ́ТИ, и́ть, недок., діал. Подобатися або бути потрібним. — Гляди, Андрію, мужикам наука не панить, — застерігав добрячий піп (Кач., II, 1958, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 44.