ПАНИЧІ́В, е́ва, е́ве. Прикм. до пани́ч; належний паничеві (у 1, 2 знач.). Вікно з причілку було відчинене, у ньому світилося. То вікно з паничевої хати (Мирний, III, 1954, 150); // Який перебуває у певних стосунках із паничем. Хоча управитель ненавидів Гаркушу всією своєю прусською ненавистю, але викрити перед хазяйкою його, паничевого фаворита, не міг (Гончар, Таврія, 1952, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 44.