ПАНО́ТЧИК, а, ч., церк., заст. Зневажл. до паноте́ць 2. Два панотчики гарненько Попразникували Та й удвох собі при чарці Ніччю розмовляли (Фр., XI, 1952, 273); Слово Тараса смертельно "напудило" галицьких "батьків народу" — вгодованих панотчиків, панів, послів, адвокатів (Літ. Укр., 3.ІІІ 1964, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 49.