ПАНІБРА́Т, а, ч., розм. Хороший знайомий, задушевний приятель. — Постій, кричу, постій, Семене, Це ж я, твій друг і панібрат, А ти… ти думав — Калістрат? (Олесь, Вибр., 1958, 291); // Такий, як хто-небудь за становищем, освітою і т. ін.; рівня. Його докірливо спинила Марта: — Не займай, сину, вона тобі — не панібрат (Кос., Новели, 1962, 73); * У порівн. Уже Огонь не став його лякать. Звірюка думає: "Чого його бояться? Зо мною він як панібрат" (Греб., І, 1957, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 44.