ПА́НІВ, ова, ове. Прикм. до пан; належний панові (у 1, 2 знач.). Гляну в щілину, побачу панову кострубату голову, його мишачі очі — так мене страх і обійме (Мирний, III, 1954, 168); Був на селі вівчар Тарас; Він панових овечок пас (Гл., Вибр., 1951, 47); Коли б на суд ставати довелось І право панове доводить на посілість, Всі гості свідками б тоді і знадобились (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 55); // Який перебуває в певних стосунках з паном. Чую голос Стецька, прихвосня панового: "Степан Степанович приказали, щоб я зараз же привів вас. Чуєте?.." (Хотк., І, 1966, 65); Панів кум.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 45.