ПАНІВНИ́Й, а́, е́.
1. Який має владу, знаходиться при владі. Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри (Іст. укр. літ., І, 1954, 26).
2. Найбільш поширений, переважаючий. В літературі знаходить своє відображення життя народу, панівні ідеї певного суспільства (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 8); Панівне становище у нас посідає справді науковий світогляд — марксизм-ленінізм (Наука.., 3, 1959, 55).
3. Який підноситься над чим-небудь. Висота, оточена з трьох боків — східного, південного і західного — річками, була панівною в цій місцевості (Кач., Вибр., 1953, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 45.