ПАНІКЕ́Р, а, ч. Людина, яка легко піддається паніці, сіє паніку. [Грабчак:] О, це був справжній фронт!.. Боротись довелося не тільки з стихією, а й з панікерами! (Баш, П’єси, 1958, 142); З обуренням він [К. Є. Ворошилов] відкидає пропозиції деяких панікерів про капітуляцію перед окупантами і впевнено веде армію до Царицина, де вирішувалась доля революції (Іст. укр. літ., II, 1956, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 46.