ПАРЛАМЕНТЕ́Р, а, ч. Особа, уповноважена однією з воюючих сторін вступити в переговори з іншою. Якуб Собєський розумів небезпеку і вимагав від Хоткевича надіслати до турків парламентерів з пропозицією миру (Тулуб, Людолови, II, 1957, 552).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 71.