ПАРОВИ́ЦЯ, і, ж., розм., заст.
1. Парні воли, запряжені разом. Довго торгувались: дурень удавав, буцімто йому не хотілось продавати тієї шкури, а там і згодивсь за три паровиці волів (Стор., І, 1957, 47); Від тракту спускався до річки запряжений паровицею віз (Мушк., Серце.., 1962, 312); // Пара волів з упряжжю і возом, переважно чумацьким. — Я приїду пишно та красно, а ти ще краще, — сивою паровицею (бо там усе сиві воли в Мазовиці) (Вовчок, І, 1955, 62); Сім’я її заможна була: колись старий батько по чотири паровиці у Крим по сіль водив (Гр., І, 1963, 314); // Віз, який запрягають парою волів. Од Перекопу до Салгіри Покопані шанці; Стоять вози насторч яром — Паровиці чумацькі (Чуб., V, 1874, 1053); Чумацькі паровиці, тим часом добре попідмазувані, вже десь порипали собі далі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 30).
2. Спарований одяг, звичайно кожух і свита, одягнені разом. В свиті холодно, кожуха шкода, — так тоді паровицю натягнув. Кожух гріє, а свита зверху (Сл. Гр.).
3. Те саме, що па́ра18. Нехай вам доленька сама Дарує всякую пашницю, Людей, дотепних до письма, І гарних творів паровицю! (Гл., Байки.., 1959, 308).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 72.