ПА́РОНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до па́ра11, 3, 4, 7. Дві пароньки найщасливіших очей ізглянулися із собою (Вовчок, І, 1955, 322); Чом він [соловейко] не співа? Чи не вбито, не однято Пароньки його? (Дн. Чайка, Тв., 1960, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 74.