ПАРУБО́ЦТВО, а, с.
1. Те саме, що парубо́та. Раз на зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба (Стор., І, 1957, 59); В шинку парубоцтво сіло за стіл окремо від літніх чоловіків (Кочура, Зол. грамота, 1960, 7).
2. Парубоцьке життя. Довго.. гомоніли люди, пригадували молодощі, співи, парубоцтво (Вас., І, 1959, 323); Старому пригадалася далека молодість, парубоцтво (Руд., Вітер.., 1958, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 81.