ПАСКУ́ДНИК, а, ч., вульг. Той, хто робить погані, мерзенні, гидкі вчинки. Сидить старий паскудник біля ставу, панську рибу краде та ще й роздаровує (Тулуб, Людолови, І, 1957, 75); // Уживається як лайливе слово. Прийди, прийди, паскуднику, лежить сухарь [сухар] на суднику (Чуб., V, 1874, 1144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 87.