ПАСКУ́ДСТВО, а, с., вульг.
1. Властивість за знач. паску́дний 2, 3. Коли вмовкне [любов], заглушена паскудством ситого, байдужого буття, — не розбудиш найвишуканішими пестощами (Ле, Міжгір’я, 1953, 15); — Пхе, яке паскудство! Можна зуби поламати, — сказала Олеся, одсовуючи тарілку; — це якась жорства, а не печеня (Н.-Лев., III, 1956, 96).
2. Мерзенний, гидкий вчинок. Я сам собі здавався таким мізерним, як почуває п’янчуга, коли витверезиться і згадує, якого паскудства він наробив з п’яних очей (Досв., Вибр., 1959, 431).
3. Погані, огидні або непристойні слова. Таке паскудство в мене зривається з язика, що не дай бог… (Стельмах, І, 1962, 587).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 87.