ПАСТУ́ШАЧИЙ, а, е. Те саме, що пасту́ший. Випасав [Гриць] Лиску охоче, з почуттям власної гідності: погукувати на неї намагався басом, пишався новенькою пастушачою торбинкою (Збан., Сеспель, 1961, 422); Як свідчать матеріали досліджень древніх поселень, у пастушачих племен скотарство не було єдиним джерелом існування (Археол., VIII, 1953, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 91.