ПА́СІЯ, ї, ж.
1. заст. Любов, пристрасть. Як фаховий і незвичайно здібний слюсар-самоук, він попросту мав пасію до відчинювання замків (Фр., II, 1950, 240); // розм. Предмет кохання, пристрасті; коханий, кохана. Стежив за нею тільки Микита, але він уже, здається, знайшов собі нову пасію (Бурл., О. Вересай, 1957, 173).
2. діал. Гнів. — Я таки вже комусь, для науки, поставлю язика навсторч рота! — в очах тінню шугнула пасія (Стельмах, І, 1962, 53).
◊ Впада́ти в па́сію — те саме, що Впада́ти (впа́сти) в гнів (див. впада́ти). Кажуть, коли впадав [голова колгоспу] у пасію, то швидко вилітав на своєму мотоциклі у поле і там уже лаявся, як тільки міг (Кучер, Прощай.., 1957, 395).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 86.