ПАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і неперех., діал. Орати. Обізвався козак: — Я в полі пахаю, Я твій голосочок здалека пізнаю (Укр.. лір. пісні, 1958, 355); — Що ж було пахати, коли своєї землі ні борозни..! (Григ., Вибр., 1959, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 100.