ПАЦЬО́РКИ, рок, мн. (одн. пацьо́рка, и, ж.), діал.
1. тільки мн. Намисто. Знайшовся подарунок і для Настиної матері — царгородська парча на керсетку і бірюзові пацьорки з Афона (Тулуб, Людолови, І, 1957, 60).
2. Мотузки, нитки, шнурки, пасма і т. ін. Великі пацьорки спускалися на вуха кучерями (Мирний, III, 1954, 154); У Каленика Романовича фруктових дерев не було перед дімочком, замість цього росла плакуча верба з довгими-довгими пацьорками (Сенч., На Бат. горі, 1960, 26); Пацьорки від фартуха; Зв’язати пацьоркою; // Торочки. Нахмурилась [Тетяна], почала швидко швидко перебирати пацьорки на хустці (Вас., II, 1959, 103); // Обірвані кінці, частини тканини. Одягнені вони були в якесь дрантя з чужого плеча, на головах мали повстяні капелюхи з м’якими крисами, що звисали вниз пацьорками (Кол., Терен.., 1959, 53); В тунелі шипіли недоглянуті, в пацьорках перфораторні шланги від компресорів (Ле, Міжгір’я, 1953, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 103.