ПА́ЩА, і, ж. Рот звіра, риби і т. ін. Цілий ліс тонких [овечих] ніжок замигтів перед очима, голі дурні морди розкривали пащі серед рожевої куряви (Коцюб., II, 1955, 16); Змійка підвела свою.. голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонісінькою стьожечкою її гострий язичок (Досв., Вибр., 1959, 56); Широка паща [щуки] з великою кількістю гострих, загнутих всередину зубів добре вдержує слизьку здобич (Зоол., 1957, 77); * У порівн. Рана ятрилася, бліда і в’яла, як паща сонної риби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 266); // зневажл. Великий і некрасивий рот людини. Йоганн раптом починає реготати. З його пащі рветься злість на всіх (Кол., На фронті.., 1959, 190); Він [Пелехатий] напружив могутні м’язи своїх щелеп, відкрив пащу, хотів був завити низьким вовчим басюрою, але поборов це дурне бажання (Загреб., Шепіт, 1966, 13); // перен. Темний, зяючий отвір у чому-небудь. Здорова піч, роззявивши чорну пащу, дихала теплом (Коцюб., І, 1955, 64); Беруть руду, кладуть у піч — в огненні пащі домен (Забіла, Малим.., 1958, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 105.