ПЕДА́ЛЬ, і, ж.
1. Важіль керування в машинах, механізмах і т. ін., на який натискають ногою. Василь звично натискував педалі, вп’явшись руками в кермо, пильно стежив за шляхом (Десняк, Десну.., 1949, 215); Санітарка натисла ногою на педаль і поволі нахилила площину операційного стола (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 204); Інформація від людини в машину може надходити в основному шляхом натиснення кнопок, клавішів, переміщення педалей (Ком. Укр., 11, 1964, 51); // Ланка ножного важільного привода (у велосипеді, швейній машинці і т. ін.). Данило скочив у сідло, балансував ногами, ловлячи педалі. Велосипед закривуляв, замигтів спицями (Мушк., Чорний хліб, 1960, 157); В 1752 році російський винахідник Л. Шамшуренков збудував коляску, яку рухали за допомогою педалей (Наука.., 8, 1965, 10); // Керована натиском ноги деталь важільного устаткування в музичному інструменті для зміни тривалості й гучності звучання. Вона сиділа, все держала ногу на педалі [рояля] (Н.-Лев., IV, 1956, 255).
◊ Натиска́ти (нати́снути, жа́ти і т. ін.) на всі педа́лі: а) поспішаючи, їхати, пересуватися дуже швидко. — А може, там [у Празі] уже союзники? — висловив припущення наймолодший з розвідників.. — Можуть, звісно, і вони вдертися, як натиснуть на всі педалі, — погодився в’язистий єфрейтор (Гончар, III, 1959, 433); б) докладати всіх зусиль; старанно виконувати що-небудь. По заслузі шана й Васі, Бо хоч рік він у Донбасі, А веде уже перед! І дають — велосипед. — Браво, Вася! — чути в залі. — Жми ще дужче на педалі!.. (С. Ол., Вибр., 1959, 205); в) уживати всіх можливих заходів для здійснення чого-небудь. — Ми тут без вас часу не марнували. На всі педалі натиснули, щоб розконсервувати будівництво (Шовк., Інженери, 1956, 163).
2. Звук музичного твору, що тягнеться або повторюється більш-менш довго. У самостійних невеликих оркестрових уривках сцени з русалками теж застосовано ходи паралельними [малими] терціями на витриманій педалі (Укр. клас. опера, 1957, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 108.