ПЕДА́НТ, а, ч.
1. Людина, яка суворо дотримується певного способу мислення, порядку, певних звичок, надаючи великого значення формальній стороні справи. Тільки безнадійний педант міг би протестувати проти цих новотворів (Рильський, III, 1956, 77); Брянського він вважав дуже здібним офіцером, але сухим і до деякої міри педантом (Гончар, III, 1959, 82); // Той, хто занадто суворий у виконанні дрібних, формальних вимог. Він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає рекомендовані листи (Л. Укр., V, 1956, 351).
2. Учений, який нічого не хоче знати, крім своєї науки, формаліст у науці або людина з показовою вченістю, що любить повчати інших.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 108.