ПЕРЕБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Те саме, що перегово́рювати. [Захарко:] Іди стань ось сюди, доки я з Василем перебалакаю! (Кроп., ІІ, 1958, 146); Ще ж бо не все перебалакали — посидьте лишень (Сл. Гр.); Здається: ці люди усе вже перебалакали; до всього дійшли, на все поєдналися … (Мирний, І, 1954, 359); На довгім шляху про все довелось перебалакати (Шер., В партиз. загонах, 1947, 27); — Рибку пам’ятаєш? Одне ім’я чого варте: Едвар.. А на язик — ніхто його не перебалакував! (Рудь, Гомін.., 1959, 125); Виступали здебільшого дівчата, а це такі сороки, що їх не перебалакаєш (Кочура, Родина.., 1962, 50).
2. тільки недок., діал. Перебалакуватися. Біля колодязів перебалакували сердито баби, бо були ще бліді та сонні (Л. Янов., І, 1959, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 122.