ПЕРЕГО́МІН, мону, ч., поет. Те саме, що пере́гу́к. Аудиторія задоволено гурчала, і перегомін кількох десятків голосів зливався в джмеляче гудіння (Досв., Вибр., 1959, 283); Україно, Живий передзвоне Молотків і сокир, Гудків ранкових перегомоне! (Рильський, Поеми, 1957, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 154.