ПЕРЕ́ГУК, у, ч. Дія за знач. перегу́куватися і перегукну́тися і звуки, утворювані цією дією. Згук та перегук неначе розворушив сонне лісове царство (Н.-Лев., IV, 1956, 80); Розповідає, як із лука Убив турецького царя. Довкіл веселі перегуки Вславляють Байду (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 84); Але ніщо — ні гордих маршів звуки, Ні велемовних тостів перегуки — Не скаже так про наших днів діла, Як прості й чесні роботящі руки (Бичко, Простота, 1963, 61); Знадвору долинали тихі перегуки сирен (Грим., Незакінч. роман, 1962, 134); З-за дверей кімнат ледве чутно перегук телефонів (Кир., Вибр., 1960, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 158.