ПЕРЕЛІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЛІЧИ́ТИ, лічу́, лі́чиш, док., перех., із спол. що.
1. Робити підрахунки, підраховувати, рахувати всіх або все. Тут він занепокоєно перелічує очима й руками деревини: чи не вкрала яка нечиста мара (Стельмах, І, 1962, 478); Вернувсь пан Пістряк до сотні, перелічив козаків — усі (Кв.-Осн., II, 1956, 161); // Перераховувати, називати одне за одним, одного за одним або усіх, усе по черзі. Тільки й мови було в їх, що перелічували гостей паничів і панночок, котрі мали понаїжджати на весілля (Н.-Лев., І, 1956, 140); Не нам перелічувати, що Ви зробили задля сього (Мирний, V, 1955, 416); — Ти ж знаєш, скільки наш край капітанів дав. І вони беруться по іменах перелічувати своїх славетних земляків (Гончар, Тронка, 1963, 338); [Микита:] Ні, не всі ще ти ознаки перелічила. Про те ще не сказала, як він уміє улесливо буркотати та слини розпускати (Кроп., І, 1958, 75); Він перелічив найважливіші господарські споруди, назвав різноманітні галузі рослинництва і тваринництва, які вів колгосп (Жур., До них іде.., 1952, 31).
◊ Не [мо́жна] перелічи́ти — про дуже велику кількість якихось предметів або осіб. — А здобичі стільки набрали [козаки], що й самому королівському підскарбієві не перелічити (Тулуб, Людолови, І, 1957, 46); Далі як пішли понад Лиманом, то й перелічити не можна, що тих чортенят повискакувало з болота (Стор., І, 1957, 89); Перелічи́ти зу́би див. зуб; По (на) па́льцях [мо́жна] перелічи́ти див. па́лець.
2. Перераховувати ще раз, повторно або заново, по-іншому. — Розспівався! — сердиться ватаг і наново перелічує карби (Коцюб., ІІ, 1955, 325); Тітка виймала з-за пазухи вузлик, роздлубувала і довго шепчучи лічила мідяки. Потім перелічувала (Гуцало, Скупана.., 1965, 14); Незвичними пальцями лічив [Турбай] гроші, часто передавав, і люди, перелічивши їх удома, повертали то зайву десятку, то навіть сотню (Руд., Остання шабля, 1959, 510).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 217.