ПЕРЕПА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перепали́ти. По другому боці моста стирчали голі високі горби, покриті лише низькою, подекуди перепаленою сонцем травою (Кобр., Вибр., 1954, 84).
2. у знач. прикм. Який довго палили. Вітер повівав од заводів, і далеко на полі було чути препаскудний противний сморід од перепалених кісток, од гнилого малясу (Н.-Лев., II, 1956, 205).
3. у знач. прикм. Зіпсований надмірним обпалюванням, випалюванням і т. ін. Парує куліш на припічку. Пахне смаженою цибулею і перепаленою олією (Кир., Вибр., 1960, 368); * У порівн. Старе, з’їдене шашіллю дерево рами розлітається на шматки, як перепалена глина (Кол., На фронті.., 1959, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 244.