ПЕРЕПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПОВІСТИ́, і́м, іси́, док.
1. перех. Переказувати своїми словами почуте або прочитане. Переповідаючи думку Верлена, поет не каже, що таке питання не може постати у сучасної людини (Криж., М. Рильський, 1960, 166); Знов так, як вдома, в Дніпродзержинську почала Тамара підпільну роботу. Вона переповідала жінкам сказане їй Зарою (Хижняк, Тамара, 1959, 195); Мовчун.., як річ бійця переповів, Пахикнув димом (Мал., Серце.., 1959, 230).
2. перех. і неперех. Говорити, розповідати про що-небудь. Досі переповідають в радгоспі, як вона.. своїм гіпнозом нібито викликала їх [пацюків] з приміщень, вивела й повела степом у бік моря (Гончар, Тронка, 1963, 213); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (Коз., Блискавка, 1962, 272); Анатоль переповів йому, чого хотіла делегація (Кач., II, 1958, 362); Коли Сашко вже відкрив був рота, щоб заговорити, він раптом констатував, що не вміє переповісти того, що сам бачив (Смолич, V, 1959, 539).
Не в си́лі переповісти́ що; Усього́ не переповісти́ — мати надзвичайно багато відомостей, які не вкладаються в одну розмову, лист і т. ін. Кінчу сей лист. Досить. І так усього не переповісти (Фр., IV, 1950, 378); Що зі мною опісля діялося, я не в силі тобі нині переповісти (Коб., II, 1956, 319).
3. перех. Розповідати знову, ще раз повторювати. Микола переповів ще раз почуте від батька (Гжицький, У світ.., 1960, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 256.