ПЕРЕПУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕПУРХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Пурхаючи, перелітати з місця на місце (про птахів, метеликів і т. ін.). З карниза на карниз весело перепурхували голуби (Логв., Літа.., 1960, 243); І не зчується, не охаменеться [Павло] сам — обудить [збудить] його, як що перепурхне або шелесне (Вовчок, І, 1955, 171); // перен. Передаватися від одних людей до інших (про вісті, чутки і т. ін.). Вони [звістки] перепурхували, як птахи, на велику відстань, вони ширилися по окупованій території зі швидкістю радіо (Ю. Янов., II, 1954, 22); * У порівн. Іна йшла легко,.. не перестрибуючи, а нібито перепурхуючи через щілини (Шовк., Починається юність, 1938, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 262.