ПЕРЕХРЕ́ЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перехрести́ти. Море синіло в його очах, перехрещене пунктирами морських шляхів (Кучер, Чорноморці, 1956, 151); Краса та.. дратувала й тривожила бентежними пахощами розмерзаючої землі, глибокою синявою перехрещеного колючим дротом неба (Коз., Гарячі руки, 1960, 35); Він.. обсмикнув свою шкуратянку, підперезану і перехрещену через плечі кулеметними стрічками (Смолич, V, 1959, 651); — Все готово, прошу ясновельможного пана, — відрапортував, випрямившись, панський камердинер Стефан, перехрещений в Теофана (Фр., II, 1950, 367); Довелось Ярині, зразу ж перехрещеній на Кармелу, чимало попожити і в католицьких монастирях (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 136).
2. у знач. прикм. Розміщений навхрест. На довгому дощатому столі з перехрещеними ніжками вишикувались у ряд пробірки (Збан., Переджнив’я, 1960, 8); Десь поблизу від ритмічного погойдування вітру скрипіли перехрещені берези (Ле, Клен. лист, 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 316.