ПЕРЕ́ЧИТИ, чу, чиш, недок.
1. Заперечуючи що-небудь, не погоджуватися з кимсь, протидіяти чомусь. [Трохим:] Кріпись, Ганно.. Ольга коха Степана, нехай і дожида його; діждеться — нехай іде за нього, не борони їй і не переч! (Кроп., V, 1959, 143); Озброєним людям не можна було перечити, і вози в’їхали незабаром на доріжку в ліс (Мак., Вибр., 1956, 374); * Образно. Кисіль мовчав. Губи його шепотіли: — Іди. Дай мені спокій. А очі перечили: «Не вір. Не кидай мене..» (Мур., Бук. повість, 1959, 253); // Заважати кому-, чому-небудь. Парася, не підіймаючи очей, рішуче заявила батькові: — Тату, не перечте нашому щастю (Збан., Переджнив’я, 1955, 213); // Протистояти кому-, чому-небудь. А чи могла б якась інша, нехай і не така молода й не така недосвідчена в житті дівчина, перечити молодому, дужому, як дуб, кавалерові, перечити такій силі, розуму, такому лікарському хистові? (Ле, Міжгір’я, 1953, 15).
2. розм. Те саме, що супере́чити. Чи ж перечить ся любов Тій другій і святій любови [любові] До всіх, що ллють свій піт і кров..? (Фр., X, 1954, 66); — Тичина — поет-новатор. Саме як такого — любив його Коцюбинський, вітав його Горький. Проте це аж ніяк не перечить тому, що Павло Григорович глибоко, по-творчому засвоює художні традиції минулого (Рильський, III, 1956, 404); — Хай будує [Осадчий греблю] для тваринницької ферми, а молодь слухатиме солов’я. Одне одному не перечить (Чаб., Тече вода.., 1961, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 318.