ПЕРЕЧІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і діал. ПЕРЕЧІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. перече́плять; док.
1. перех. Чіпляти що-небудь на інше місце. — Там у стіні, на якій він [годинник] висів, — двері. Грюкають ними, струшують механізм, а він не новий. Перечепити треба (Мушк., Серце.., 1962, 279); // Чіпляючи, переміщати через що-небудь, надавати іншого положення. За ним дрібоче, перечепивши через плече в’язанку бичків, Коська (Збан., Мор. чайка, 1959, 52).
2. перех. і без додатка, розм. Заважати кому-небудь рухатися, створюючи на його шляху перешкоди. Кидають [діти] на його мерзлим кізяком, перечіплюють, у сніг валяють (Вас., І, 1959, 104); Хлопцям здалося, що це Адольф. Тому, коли він пробігав повз Волю, цей перечепив його татовою палицею (Ю. Янов., II, 1954, 46); * Образно. Давні товариші його відцуралися; ..дехто високо пішов угору, у генерали виліз; а йому доля підставила ногу — перечепила (Мирний, І, 1954, 148); // Зупиняти кого-небудь під час зустрічі. От і пішов [голова], а за ним і судящі.. Тут і перечепив його писар (Кв.-Осн., II, 1956, 262); // Перебивати чию-небудь розповідь, мову і т. ін. [Дар’я Іванівна:] Що він казав про мене? [Дзюба:] Коли будете перечіплювати, я перестану розказувати (Коч., І, 1956, 95).
3. перех. Зчіплювати ще раз, повторно або заново, по-іншому. Перечіплювати вагони.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 319.