ПЕРИ́НА1, и, ж. Довгастий мішок з пір’ям або пухом, на якому сплять або яким укриваються. За грубою.., під глухою стіною, стоїть ліжко з пухкими перинами, з білими подушками (Мирний, III, 1954, 301); Управитель пана Гудзиловського ще вилежувався на м’якій перині, коли почув приглушений гомін біля хати (Добр., Очак. розмир, 1965, 51); * Образно. Ми вибігли на сіножать, що ще була гола і сіра від скиненої недавно зимової перини (Фр., III, 1950, 250); * У порівн. Іванов.. ліг на мокрий і холодний, але пухкий, як перина, мох (Багмут, Опов., 1959, 45).
ПЕРИ́НА2, и, ж., рідко. Те саме, що пір’ї́на. У півня є така перина, що як треба йому на зорі вставать, то вона і крутиться (Сл. Гр.); * У порівн. Котить Ілія — небо й земля двигтять, як од вітру перина (Мирний, І, 1949, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 324.