ПЕСЮ́ГА, и, ч.
1. Збільш. до пес. Песюга, зрадівши, схопився, заскавучав, ткнувся мордою хазяїну в ноги (Цюпа, Назустріч.., 1958, 219).
2. Уживається як лайливе слово. Панич.. не кращий, певно, за батька. Песюги гладючі. Безсоромні!.. Що їм до людського горя? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 343.