ПЕЧА́ТКА, и, ж.
1. Невеличкий гумовий чи металевий предмет з вирізаними на ньому знаками для відтискування на сургучі, воску і т. ін. або для створення відбитку на папері. На жилетці [Бродовського] теліпався важкий золотий ланцюжок з печаткою і всякими цяцьками (Н.-Лев., II, 1956, 207); — Накажете, панове, й нам покласти свої клейноди? — сказали суддя, писар і осавул, готуючись покласти каламар, печатку і жезл (Довж., І, 1958, 232); Центральна виборча комісія, Окружні і Дільничні виборчі комісії мають свою печатку (Полож. про вибори.., 1946, 10); Державна печатка; Гербова печатка.
2. Відтиск цих знаків на сургучі, воску і т. ін. або відбиток на папері, що засвідчує правильність, чинність документа або забезпечує цілість, недоторканість чого-небудь. Вихователь за столом роздає посвідчення, прикладає до їх печатку (Вас., III, 1960, 309); Вартовий глянув на його документ з печаткою Генштабу і пропустив у скрипучу хвіртку (Голов., Тополя.., 1965, 23); — Тут ще вам лист від Потьомки… Звеліли передати у власні руки, — мовив писар, тримаючи в руках пакет, запечатаний кількома сургучними печатками (Добр., Очак. розмир, 1965, 225).
◊ За сімома́ печа́тками — що-небудь недоступне для користування або розуміння. Реакційний уряд Пілсудського тримав архів В. І. Леніна за сімома печатками (Наука.., 4, 1964, 3); Книга за сімома печатками.
3. чого і з означ., перен. Те саме, що відби́ток 6. Та проклята панщина, що заїла стільки людей, поклала свою печатку й на Харитона (Коцюб., І, 1955, 438); На всьому зоріла печатка багатства (Рибак, Помилка.., 1940, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 346.