ПЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пекти́ 1, 4. На підводах — торби з харчами, з яких пахне хлібом, щойно печеним на капустяному листі, цибулею, салом, пирогами і самогоном (Тют., Вир, 1964, 275); Був борщ до шпундрів з буряками.. З отрібки баба, шарпанина, Печена з часником свинина (Котл., І, 1952, 174); На крайній східець ганку став рослий Палійчук, підняв угору велику, вогнем і залізом печену та рубцьовану руку, і навколо почав стихати гомін (Стельмах, І, 1962, 625).
ПЕЧЕ́НИЙ, а, е. Який спікся або засмажився в печі. Кілька вже день харчувались старі вареною та печеною картоплею, аж охляли без хліба (Коцюб., І, 1955, 90); Скрізь над димарями вставали й вились до неба димки, пахло свіжим печеним хлібом, рибою, м’ясом (Скл., Святослав, 1959, 29); Печена гуска, книші й пляшка з горілкою вже стоять на столику (Стор., І, 1957, 45); * У порівн. У першій кімнаті сидів старий у темній рясі, зморщений, наче печений (Вовчок, VI, 1956, 237); // у знач. ім. пече́не, ного, с., розм. Те саме, що пече́ня. Що то за добра страва була! Борщ з яловичиною, каша з салом, ще й печене, чвертка бараняча (Кв.-Осн., II, 1956, 404).
◊ Гі́рше пече́ної ре́дьки [набри́днути, настоги́днути і т. ін.] див. ре́дька; Дава́ти (да́ти, підно́сити, піднести́) [пече́ного] гарбуза́ див. гарбу́з; Діста́ти (з’ї́сти, покуштува́ти) [пече́ного] гарбуза́ див. гарбу́з; До пече́ного вогню́ підклада́ти (приклада́ти) — погіршувати становище, додавати лиха. До лиха — та ще лихо; до печеного — та ще вогню прикладають… (Мирний, III, 1954, 16); Ки́дати (поки́нути) пече́не й варе́не — кидати всю (всяку) роботу. То нападе на неї таке, що вона всю хату переверне, прибираючи та чепуривши її.. А то знов загуляє, заведе, покине все печене й варене і грає, як метелик (Григ., Вибр., 1959, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 347.