ПИЛА́, и́, ж.
1. Те саме, що пи́лка 1. Знадвору чутно стукіт сокир, свист пили, гукання робочих людей (Л. Укр., III, 1952, 7); Ми упевнено, Вміло тримаєм І кермо, І сокиру, й пилу (Дор., Єдність, 1950, 16); Дзвінко співа електрична пила (Мур., Ідуть.., 1951, 175).
2. техн. Механізм, пристрій, основною робочою частиною якого є інструмент для пиляння. Створено ряд конструкцій нових механізмів — вугільних пил, розрахованих на виймання вугілля без людей у вибої (Рад. Укр., 16.XI 1960, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 351.