ПИ́ПОТЬ, птя, ч. Хвороба птахів — хрящуватий наріст на кінчику язика; тіпун. Він [Дмитро] кигикнув, мов курка з пиптем, — десь-то бракувало голосу (Речм., Твій побратим, 1962, 77); // заст., лайл. Хто-небудь неприємний, щось неприємне. Але ж я йому [жениху] й одповіла: ти, кажу, курячий пипоть, раз не знаєш, по якім ділі приїхали, то й не плещи (Кач., II, 1958, 48).
Пи́поть на язи́к (на язика́) кому — попередження тому, хто говорить щось неприємне, непотрібне. [Настя:] Буває таке, що як у злу годину скажеш кому лихе слово, то воно зараз сповниться. [1 парубок:] Та пипоть вам на язик! (Фр., IX, 1952, 94); [Микишка: ] А хто вгада, що до вечора трапиться? Може, до вечора твоїх панів і званія не зостанеться… [Горпина:] Пипоть вам на язика!.. (Кроп., IV, 1960, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 356.