ПИРІ́Г, рога́, ч.
1. Печений виріб із тіста з начинкою. Дід здихнув і не чув, як пиріг з його рук випав, — одна ягода викотилась з середини і покотилась травою (Мирний, І, 1954, 167); Бондариха пекла паляниці й пироги з яблуками (Вас., II, 1959, 198); // перен. Джерело матеріального благополуччя або наживи. Йому, як вправному юрисконсультові солідної установи, не раз таки перепадало від солодкого пирога (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 82).
◊ На пироги́ — у гості. Часом влітку заїжджає у колгосп на пироги Син бажаний, дорогий (Шпак, Вибр., 1952, 70).
2. діал. Вареник. Що то за добра-предобра річ пироги з черницями!.. Гарячі, маслом облиті, цукром густо посипані, вони так і розпливаються в роті (Фр., II, 1950, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 356.