ПИ́СНУТИ, рідко ПИ́СКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до пи́скати. Он, писнувши, сойка пурхнула (Мур., Хороші сусіди, 1948, 44); Ріта, яка до цього непорушно стояла біля дверей, якось по-пташиному пискнула, сплеснула в долоні і, мов синиця, випурхнула з кабінету (Збан., Переджнив’я, 1955, 31); — Не крала я зроду-віку мого, пані, — одмовляє стара вже спокійно.. — Мовчи! — писнула пані, наскакуючи (Вовчок, І, 1955, 136); — Гості їдуть! — гукнула Балабушиха. — Та ще й з букетами! — пискнула Настя й зачервонілась, як рожа (Н.-Лев., III, 1956, 236); Нараз Яшко кинувсь і пильно почав оглядати сопілку. Хапно, аж з острахом, узяв у рот і подув. Сопілка розпачливо писнула й засопла (Головко, І, 1957, 138); Плачинда ще раз вилаяв наймита, гукнув, ляснув батогом по конях, але, засмоктані тванню, колеса тільки жалібно писнули і не ворухнулися з місця (Стельмах, Хліб.., 1959, 105); Питаю його: — Чи будете раді синові або дочці?.. — І не подумай! — каже. — Як тільки що писне в хаті — з того часу нам укупі не жити! (Мирний, III, 1954, 169); «Кобзаря» слухали з задоволенням, і якщо писне якесь дитинча, то мати так цитьне на нього, що воно враз вщухає… (Чаб., Шляхами.., 1961, 54).
◊ [І, ні] не (хоч би) пи́снув (пи́снула, пи́снуло; пи́снувши): а) мовчати, не видаючи плачем, криком і т. ін. болю, жалю і т. ін. Невиразна болість ущипнула за пальці; а вона хоч би писнула або скривилася, — тільки загорілася вся, як огонь (Мирний, III, 1954, 76); Владко видержав судом приписану хльосту [шмагання], мов поліно, ні не писнувши з болю (Фр., VI, 1951, 200); б) вдарити, вбити і т. ін., не даючи можливості подати голос. О-о-о-! якби мені попалась каменюка! Тут би йому і амінь! По головці гарненько б… і не писнуло б! (Кв.-Осн., II, 1956, 457); [Сло́ва] не [смі́ти] пи́снути — нічого не сказати, не вимовити й слова проти кого-небудь. Усі .. замовкли. Про архієреїв ніхто вже й слова не писнув (Н.-Лев., IV, 1956, 72); — Наустив вражий дід піхоту да хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (П. Куліш, Вибр., 1969, 153); [Галушка:] Ходім звідси… Ходім, і щоб завтра проти Часника ніхто з вас не писнув… Вітати Часника, як би він не лаяв нас, вітати… (Корн., І, 1955, 335); Бач, куди гне, ледар нещасний! Колись бувало й писнути не смів, а тепер он як огризається (Кучер, Трудна любов, 1960, 255).
ПИСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до писа́ти. — Се — щоденник, — одказав я. — Тут і прибутки усякі записані.. Іноді думка яка набіжить, — і її писнеш, щоб не забути, — доводжу йому (Мирний, IV, 1955, 382); Ви колись обіщались написати мені про Марка Н., якщо матимете час, то писніть що-небудь (Сам., II, 1958, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 364.