ПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. кого — чого, в кого, також із додатковим реченням і без додатка. Звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання (у 1 знач.). Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І, не дознавшись, умираєм (Шевч., II, 1963, 57); Замовк Чіпка — дух притаїв.. Трохи згодом питає баби: — Ви казали, бабусю, що бог нас хлібом годує? (Мирний, І, 1949, 145); [Перун:] Пане начальнику, питайте ви свою жінку (Фр., IX, 1952, 405); Любі мої! Питала я скрізь листів, і в Генуї, і в Неаполі, і в Палермо, але ніде нічого не отримала (Л. Укр., V, 1956, 412); Він, певне, був дуже цікавий знати, хто ми, але не важився питати (Досв., Вибр., 1959, 85); // Викликати учня відповідати урок, завдання. — Доря! — Доря стояв на порозі, сірий і незграбний, у своїх довгих, аж до підлоги, гімназичних штанах, а батько дивився на його ноги. — Тебе сьогодні питали? — З географії п’ять (Коцюб., II, 1955, 367); // перен., у сполуч. із сл. очі, погляд і т. ін. Поглядом виражати питання; дивитися запитливо. Очевидячки, вона збилася з дороги, заблудилася.. Що робити? — немов питав у комишів її блукаючий погляд (Коцюб., І, 1955, 362); І у полків туманній смузі губився вітру довгий спів. «Чи завойовники, чи друзі?» — питали очі козаків (Сос., І, 1957, 440).
Пита́ти себе́: а) в думках, рідше вголос, звертатися із запитанням до себе. Тарас стояв між возами і, роздивляючись на всі боки, питав себе: — Андрій … Хм… Куди б це подівся Андрій? (Довж., І, 1958, 257); б) ставити риторичне запитання. Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Рильський, Голос. осінь, 1959, 11).
◊ [І] не пита́й (не пита́йте) — не сподівайся на що-небудь хороше, позитивне. Озиме увосени через засуху не сходило.. Видно,.. що коли не помилує господь милосердний, то не буде з нього пуття. А яровини й не питай!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 124); — Ви куди ж так рано зібралися? — І не питайте, пане, біда: від полісовщиків тікаємо, — понуро прогугнів Левко (Стельмах, І, 1962, 77).
2. про кого — що і без додатка, розм. за кого — що, об чім. Розпитувати, довідуватися про кого-, що-небудь. Дехто з людей бачив, що з села Петро їхав з дітьми, а до села вернувся сам, без дітей. Почали питати, він ані словечка не сказав… (Хотк., І, 1966, 72); В степу, як і в морі, зустрівши людину, не питають, чого вона тут і звідки (Гончар, II, 1959, 30); [Андрій:] Коли хто питатиме про мене, скажете, що я на нараді (Мороз, П’єси, 1959, 264); — Та ви чого мене за культуру питаєте? — посуворішав Сергій і насупив брови. — Ви мені дайте хліба в рот (Тют., Вир, 1964, 141); // перен. Намагатися дізнатися про своє майбутнє, про щось невідоме ворожінням, обрядами і т. ін. В комин суджених питали [дівчата], У хатніх вікон підслухали (Котл., І, 1952, 153); То лихо — Попереду знати, Що нам в світі зострінеться… Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю… (Шевч., І, 1963, 56).
Пита́ти на здоро́в’я див. здоро́в’я.
◊ Пита́ти бро́ду див. брід; Пита́ти стрі́чного і попере́чного — розпитувати всіх, багатьох про кого-, що-небудь. [Кнур:] Я тебе шукав, моя голубко, увесь світ сходив, шукаючи. Усю Задніпрянську сторону зміряв, стрічного і поперечного питав — чи не бачили де, не чули. І от де привів господь тебе зустріти (Мирний, V, 1955, 83).
3. кого, що, чого, також із додатковим реченням. Звертатися до кого-небудь з проханням про одержання чогось, за якимось притулком і т. ін. Спочила коло святої Лаври, та й пішла собі місця питати (Вовчок, І, 1955, 14); // Звертатися до кого-небудь за порадою, дозволом, згодою і т. ін. Пархоме, не мудруй! ворожки не питай, Як довгий вік прокоротаєш (Г.-Арт., Байки.., 1958, 84); Хочеться мені в людей поради питати, бо сама я ніяк не можу дати собі ради (Н.-Лев., III, 1956, 271); [Назар:] Коли зараз ми не вирішимо долю Чорноморського флоту, то завтра нас питати не будуть (Корн., І, 1955, 26); // Вимагати виконання, дотримання чого-небудь. — От, — крикне пані, — який собор! Аби я з двора, то й не питай роботи! (Вовчок, І, 1955, 264); — Були раніше і в мене промахи, — вів далі Гаркуша, — але батько, спасибі їм, навчили, як треба ярмаркувати.. Тепер я держу лінію не на мужиків, а більше на дівчат та на підлітків… Набираєш їх за півціни, а роботу питаєш, як з дорослого мужика (Гончар, І, 1959, 32).
4. Вимагати відповідальності за дії, вчинки і т. ін. — Устругнув, — насупившись, мурмотів він. — Один устругнув, а з десятьох спитають.. — Не ти ж його намовляв, — заспокоїла мачуха. — Батько — герой, хай з нього питають (Гончар, Тронка, 1963, 172); Слід суворо питати з працівників, котрі прикриваються параграфом розпорядження там, де необхідно виявити лише крихітку турботливості (Веч. Київ, 18.III 1966, 4).
◊ Пита́ти ро́зуму в кого — сподіватися на розумні вчинки, розсудливість і т. ін. Одважилось [щеня] вхопить Шматок м’ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився — мовчить, Бо у щеняти Якого розуму питати?.. (Гл., Вибр., 1951, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 367.