ПИХКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до пи́хкати 2, 3. Садівник довго розпалював свою люльку, пихкотів нею (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 27); Маленький катер пихкотів і збурював воду (Собко, Шлях.., 1948, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 371.