ПСАЛО́МЩИК, а, ч. Служитель православної церкви, що допомагає священикові під час богослужіння; дяк, причетник. [Грицько:] Вони у нас за псаломщика у церкві та й учителюють (Мирний, V, 1955, 150); Священик править молебень. Замість півчих, співав псаломщик (Шиян, Гроз.., 1956, 27); * У порівн. Як тільки Вутанька.. з’явилась у дверях, син.. затяг, як псаломщик, на всю хату: — Наші мама делегатка, делега-а-атка! (Гончар, II, 1959, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 372.