ПСЕВДОВЧЕ́НИЙ, а, е. Який має лише зовнішні ознаки вченості. Яка бездарна псевдовчена каста! (Тер., Серце.., 1962, 11); Відтворюючи голос Шпаківського і пародіюючи його псевдовчену фразеологію, молодий чоловік спитав: — Які явища ми називаємо смішними? (Вол., Місячне сяйво, 1961, 86); // у знач. ім. псевдовче́ний, ного, ч.; псевдовче́на, ної, ж. Людина, яка не є справжнім вченим. Особливо їдко, нещадно картав він [Т. Г. Шевченко] калік-псевдовчених, що плазували перед іноземною, зокрема німецькою, наукою (Наука… 3, 1961, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 372.