ПХНУ́ТИ, пхну, пхнеш, док., перех. Однокр. до пха́ти. Пхнув вікно я: гість північний, Крук днедавній, крук одвічний, З-за віконниці вліта (Граб., І, 1959, 462); Батько, побитий, скривавлений, підвівся, стогнучи, на ноги. Його пхнули в спину, то він поточивсь (Головко, І, 1957, 98); Мати мерщій пхнула її у кімнату і стала її убирати у нову плахту (Кв.-Осн., II, 1956, 55); Якусь хвилину вони, сопучи, водилися на руках, маючи намір один одного перехитрити і пхнути в Дунай (Гончар, III, 1959, 287); Недоля зла тебе в страшну безодню пхнула (Сам., І, 1958, 57); Демид сам був дома, як хлопець пхнув йому в руки конверт і одним скоком уже вибіг з сіней (Гр., II, 1963, 34).
Межи́ пле́чі пхну́ти див. плече́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 414.