ПЮПІ́ТР, а, ч. Підставка для нот або книг у вигляді похилої рамки або дошки. Близько стола висіла на стіні запилена скрипка і смичок над пюпітром з розгорнутими нотами (Л. Укр., III, 1952, 582); З протилежного боку.. стояв у самім куті, в тіні, високий пюпітр прокурора (Фр., VI, 1951, 267); Уже мигочуть жовто над пюпітром Товсті свічки, розгойдувані вітром, І аж під стелю, до лунких склепінь, Зметнулась гостра диригентська пінь (Бажан, Роки, 1957, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 416.