ПІАНІ́НО, невідм., с. Великий ударно-клавішний музичний інструмент, що має форму високого ящика з вертикально натягнутими струнами всередині і з горизонтально розташованою клавіатурою на виступі спереду; різновид фортепіано. Підходить [Любов] до піаніно і бере скілька акордів, не сідаючи (Л. Укр., II, 1951, 10); Ліда підійшла до піаніно, відкрила кришку і провела рукою по клавішах (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 376.