ПІВПЕРЕ́К1, у, ч., діал. Поперек. Сміло взяв [Бовдур] Андрія за півперек, підняв догори, мов дитину (Фр., І, 1955, 314).
ПІВПЕРЕ́К2, діал.
1. присл. Упоперек. Ріка перехопила півперек усю вузеньку долину, на якій лежить село (Фр., III, 1950, 7).
2. у знач. прийм., з род. відм. Уживається при вказівці на розташування одного об’єкта по ширині другого. Півперек долини, від ліса до ліса, підіймалася здоровенна гребля (Фр., III, 1950, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 385 - 386.