ПІД’ЇЗНИ́Й, а́, е́. Признач. для під’їзду (у 1 знач.) до чого-небудь (про шлях, колію і т. ін.). Від берега почулося далеке чмихання паровоза, гуркіт коліс, дзенькання важкого металу. Там з платформ скидали рейки. Люди прокладали під’їзні шляхи до будівництва (Коцюба, Нові береги, 1959, 274); По під’їзних дорогах ешелони Везли бетон, залізо і граніт (Перв., II, 1958, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 431.