ПІДВІ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підві́сити. Літак, підвішений до стелі, поволі повертає до Марини убік (Епік, Тв., 1958, 554); // підві́шено, безос. присудк. сл. Радіозонд являє собою кулю, наповнену воднем, з підйомною силою в кілька кілограмів. До кулі підвішено гондолу (Наука.., 2, 1958, 5).
◊ До́бре (непога́но) підві́шений язи́к — хто-небудь легко уміє висловлюватися, влучно відповідати. Язик у нього підвішений добре. Вміє давати чосу глитайні… (Речм., Весн. грози, 1961, 344); Горлань і демагог, з непогано підвішеним язиком, він мав певний вплив, і не лише серед «сезонників» (Головко, II, 1957, 616).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 407.