ПІДДА́НСЬКИЙ, а, е, заст. Власт. підданцю. Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву… О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя — невільне, підданське! (Мирний, V, 1955, 342); В Григорія Олександровича ж немає ні жінки, ні дітей, а скільки в нього маєтностей, скільки підданських душ? (Добр., Очак. розмир. 1965, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 422.