ПІДЗИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДЗИ́РИТИ, рю, риш, док., діал. Підглядати (у 1 знач.). Став [Панько] собі з-за одвірка і крадьки підзирав, коли ті три [жандарми] в сінях дивитимуться в противний бік (Март., Тв., 1954, 165); Просив [Гарасько] Тимка залишитися, щоб підслідити, що воно буде далі під тихими вербами. — Я одного разу підзирив за одною парою, так цілувалися, — хихикаючи, розповідав він (Тют., Вир, 1964, 41); «Ой не видно [курчат], дідусеньку, вже й не видно буде; Як погнала я їх пасти, підзирили люди» (Україна.., І, 1960, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 428.